За останні роки в економіці України і в аграрній сфері реалізується широка програма організаційних та соціально-економічних перетворень. На кінець 2000 року на базі 10,7 тис. КСП було створено: селянських (фермерських) господарств - 938 (7%), приватних сільськогосподарських підприємств - 2800 (21%), товариств з обмеженою відповідальністю - 6152 (46%), кооперативів - 3376 (25%).
Відбулися значні зрушення в організації підприємницької діяльності в АПК у зв'язку з реформуванням форм власності, зростанням різноманітності в організаційно-правових формах господарювання.
Значно знизилися розміри підприємств, відбулися якісні зміни у складі перших керівників підприємств, переважна більшість яких не мають достатньої професійної підготовки і досвіду керівної роботи.
Знизився організаційно-технологічний рівень виробництва, який характеризується мірою відповідальності, певним рівнем технології та організації процесів потребам «входу» системи. Це відбулось у результаті звуження сфери впровадження досягнень науково-технічного прогресу в агропромисловому виробництві, слабкої фінансової підтримки інноваційної політики.
Одночасно в АПК відбуваються зміни в економічному механізмі господарювання. Запроваджено обов'язкову платність між суб'єктами земельних відносин за використання землі та спрощена процедура індивідуальної і групової передачі земельних паїв і майна в оренду приватним формуванням, що призвело до посилення соціального захисту селян. Запроваджено принципово новий механізм кредитування сільськогосподарських товаровиробників через часткову компенсацію кредитних ставок за рахунок коштів державного бюджету, встановлюються реальні ціни на сільськогосподарську продукцію та ін.
Постійні кількісні і якісні зміни в навколишньому середовищі щодо вимог до вироблюваної продукції (послуг) та у стані керованого об'єкта (зміна форм власності і господарювання, розмірів виробництва, спеціалізації, економічного механізму, забезпеченості технічними засобами тощо) вимагають адекватного реагування щодо змісту і характеру функціонування систем управління. Так, англійський дослідник Т. Сімач вважає, що вдосконалювати процеси управління доцільно через кожні 3-5 років (Симач Г. Изучение организации труда в учреждении: Сокр. пер. с англ.- М.: ?кономика, 1974, с. 10).
Без урахування відповідних змін у керованих об'єктах, пристосуванні їх до об'єктивних умов, зовнішньо обмежувальних факторів розвитку, через деякий період структура і механізм управління старіють, виникає неузгодженість між технікою, технологією і організацією виробництва, з одного боку, і побудовою управлінської системи - з іншого. Ознаками старіння системи є зниження їх продуктивності і оперативності, виникнення неузгодженості в роботі, конфліктних ситуацій тощо.
Необхідність внесення змін в організацію менеджменту часто викликається наявними недоліками (дефектами) діючих систем управління. Головними з них є: 1 - низька якість організаційно-правового регламентування і документування діяльності управлінського персоналу; 2 - відсутність чіткого розподілу обов'язків та повноважень між структурними підрозділами (окремими виконавцями) призводить до такого організаційного стану, коли багато важливих питань виявляється «між стільцями»; 3 - надзвичайно велика (іноді 10-15 чол. і більше) норма керованості, або ж норма керованості низька і має місце нерівномірне завантаження керівних кадрів; 4 - наявність об'єктів і сфера діяльності не охоплених управлінським впливом, або ж допускається дублювання, надмірний контроль; 5 - невміле і незбалансоване делегування повноважень, коли передаються повноваження без відповідальності, визначається відповідальність без належних повноважень або ж зайво багато повноважень делегується; 6-нечітко визначені службові взаємозв'язки, коли не вбачається відмінність між службовою підлеглістю і інформаційними зв'язками, неправильно використовуються функціональні повноваження; 7- надмірна централізація або ж зайва бюрократизація управлінського процесу, наявність великої кількості узгоджень та інших зайвих процедур.
Недоліком у роботі метасистеми (апарату управління) можна вважати той факт, що іноді виникає невизначеність у взаємостосунках структурних підрозділів, неузгодженість їх положень і службових інструкцій управлінського персоналу, проявляються недоліки в цільовій орієнтації при розв'язанні виробничих, комерційних, фінансових та інших питань, конфліктні ситуації, що знижують ефективність функціонування будь-якої організаці, також відсутність або низький рівень нормативних документів (положень, інструкцій і ін.), що фіксують формальну структуру апарату управління і регламентують розподіл компетенцій, методи роботи, взаємозв'язки, контроль за виконанням прийнятих рішень.
На практиці ефективність удосконалень у системі управління часто знижується через те, що увага надається лише одному аспекту покращення організації управління - структурному. Тобто, одночасно не вносяться потрібні зміни: а) в організаційну структуру менеджменту, конкретну систему органів управління і персонал; б) механізм менеджменту - цілі, функції, принципи і методи, а також технічні засоби управління; в) змістовну і організаційну складові процеси управління, управлінську інформаційну систему, технологію розробки і реалізації управлінських рішень.
Если вам понравился этот сайт, вы можете подписаться на rss
Метки: Необхідність внесення змін в організацію менеджменту
Отзывы: Ваш отзыв
Ваш отзыв